Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/55

Стерлись з ними потужною силов;
Мов огонь враз вирвались підземний
Ід горбкові з-поміж хмар татарських.
Взад ступали по горбі угору,
Під горбом ушир ся розступили,
В гострий тригран на долі ся сперли,
Вправо, вліво щитами закрились,
Бистрі списи повиш плечей взнесли
Другі первим, а знов другим треті,
Тут стріл хмари згори на татарів.
Втім, ніч темна всю землю укрила,
Розвалилась по землі і небі,
Й пригасила погляди огняні
І християн й татарів проти собі.
В густій христьяни окопи
Взнесли вокруг горба й заборони.
 Скоро лиш на всході засвітало,
Двигнувсь весь табір татар поганих:
Страшний був табір сей округ горба,
Аж далеко ген, ген розлягався,
Його краю не досягнеш оком!
 І на бистрих конях враги мчались,
І на довгих списах несли вбиті
Христьян голови ід шатру хана.
 Тут їх хмари в одну силу збились,
Всі в один бік замірили кроки
Й скоро мчались ід горбові вгору,
І страшенним криком заревіли,
Що аж гори й доли розлягались.
 А христьяни стали на забралах,
Мати божа додала їм сили.
Напрягали хутко тугі луки,
Тяли сильно гострими мечами, —
І прийшлось татарам уступати.
 І сказились татар лютих хмари,
Хан їх крутим гнівом рве-лютує.
В три пруди цілий табір розлився,
Всі три гнали люто горі горбом,
Но христьяни дерев двадцять зтяли,
Усіх двадцять, кілько там їх було,