Та мати, листа читаючи,
За серденько вхопилася
Рукою, мов би гадина
У нього люто впилася.
В ту ніч мені й приснився сон:
Іде матуся крадькома
В куток садка, де клен старий,
І заступ у руці трима.
І гробик вибила й туди
Тихенько серце занесла.
Зрівняла ґрунт та ще й дерном
Прикрила й мовчки геть пішла.
II.
Я бачив сон: край неба брам
Зустрів тебе я, мила:
При джерелі ти сіла там
І білі ноги мила.
Ті ноги білі, наче сніг,
Ти мила так раптово…
А вмивши раз, ти мила їх
Наново, все наново.
Я мовив: „Що так миєш? Чом
Так гірко плачеш, мила?”
Ти мовиш: „Бо в життю багном,
Багном з тобою брила.”
