Маленький, ніжний образок
Малює майстер. Відхиливсь, любується.
Стук-стук. „Ввійдіть!” Ввійшов панок флямандець
І гарна панна, статна, як тополя.
Лице у неї аж пашить здоров'ям.
І шовк шумить і блискотять клейноти.
„Нам спішно, любий майстре. Мусиш знати,
Один збиточник напосівсь забрати
Мені дочку. Ось завтра їх весілля.
Змалюй мені портрет моєї доні”.
„В цій хвилі, пане! Ще лиш кілька штрихів”.
Ті веселенько стали край шталюґи:
На білій подушці лежить, мов сонна,
Прегарна голова дівоча. Майстер
Кладе найнижчий пупінок квітчастий
В її віночку на чоло зів'яле.
„Чи це з природи?” „Так, з природи, пане.
Моя дочка. Учора поховали.
Ну, а тепер до вашої послуги”.
Мені згадався давній сон,
Було це в тім часі важкім,
Коли буйная молодість
Шаліла в розпалі гучнім.
Як мати цим журилася!
Аж раз поганий лист прийшов.
Що в нім було — ніколи я
На це відгадки не найшов.
