Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/437

Цвіркочуть ранні пташки, мов напів крізь сон.
В повітрі яснім хмари сумирно пливуть,
Мов ангели з нічних сторож вертаючи.
Несеться сильний земний запах з темних скиб,
Їздець зорить все вбік з-під лоба: „Пане, ви
Розумний і оглядний муж, ви знаєте,
Я короля найвищого слуга! Простіть!
Дай Бог нам не стрічаться більше!”

Пан сказав:

„Це правда! Короля найвищого слуга!

Важка була мені ця служба цюю ніч!
Ти вбив, як чорт, мою дружину! І живеш!..
Моя є помста, я віддам, сказав Господь”.

 

І. Теспезій

(Мотив із Плутарха)

Два старці спочивали в тіні пінії
Бік-о-бік над криницею погожою,
Де здибались знечев'я, шлях верстаючи.
Вони балакали — сподобавсь один одному.
„Мене зовуть Евкратом, друже, а хто ти?”
„Я Арідеєм кликався чимало літ,
Та багато літ уже зовусь Теспезіє”.
„Дві назви мав ти?” — „Так, Евкрате, дві я мав.
Послухай! Парубком я був гулякою,
Ганяв на конях в перегонах — мов вітри,
Летіли коні. Пиятики, гра, дівки,
Гнів, лютість, кров пролита, вопіющая!
Я втік, та вслід за мною Евменіди йшли —
Хоч швидко біг я, все вони були при мні.
В ріку я кинувсь — з криком бухнули й вони
За мною, похідні їх блимали з-над хвиль;