Остатній танок плів, баси ревіли,
Дівчата мліли, паничі шаліли;
А в наші серця мов в альбом вписала
Огнисту строфу нічка карнавали.
Пустий, порожній був балевий гомін,
Та на устах у нас балевий гомін,
І сполучив їх поцілуй любовний
В сальоні, що був гостей, свідків повний.
Вже світло гасло, було пусто в залі,
А ми собі усе ще присягали
Любов і вірність при грімкій басолі;
Та більше ми не бачились ніколи.
„З чола нам давненько спав чести вінець” —
Шепочете — й личко паліє.
Гей, сміло, хлоп'ята! Там світ нині весь
В розпусному танку шаліє.
Пощо нам, хлоп'ята, та гордая честь,
Худая в лавровому листі?
Пощо нам тягар той носити, як хрест,
По спідлення стежці спадистій?
Гуркочуть колеса, дим чорний клубиться,
Гуркочуть колеса, дим очрний клубиться,
Вісь світа цикльопи кують в глибині;
Тріщить вже старий світ, та поки звалиться,
Його на новім осадять бігуні.
Гуркочуть колеса, б'ють важко цикльопи,
їх очі від диму сльозами зайшли…
