Спів жалю скінчився, і з муру Співак впав в могилу враз з краєм, і ліра. Вмираєм! Вмираєм! Вмираєм! І сонце за гори спадає і тане. Лиш наша Шумава кривава Тужливо за сонцем до неба ще гляне. 1841—1844.
Як маленьким ще я був, Ні на чім не знався, То любив я кожного, Світ мені всміхався. Радо татка слухав я, Радо слухав мами, І з сестричкою лічив Зорі, що над нами. Одну знала матінка, Що так любо зирка: «Подивись, Карольчику, Оце твоя зірка». Знав я свою зірочку, Часто з нею грався: «Зірко, зірко, зірочко, Тут до мене стався!»
