Піднебесся ціле засіяло,
Долом при світлі сонця повно блиску
Від войнів королівських.
Усі готові ногами в крок,
В руках оружжя за Людєка словом.
«Ей, брате Славою,
Ти лисім кроком туди спіши,
А я піду, стріну їх чоло!»
І Забой наперед грянув, як град,
І Славой збоку грохнув, як град.
«Гей, брате, ті се самі враги,
Що кришили нам богів,
Що нам рубали дуби святії
І кругаїв з дібров полохали!
Боги побіду нам дають!»
Гей, то Людєк вирвався затекло
3-між врагів, та напротив Забоя!
І Забой ударив громом
З палаючим оком
В Людєка. Дуб з дубом міриться затято,
Вирвавшись з цілого лісу. Так Забой
З Людєком міривсь понад ціле військо.
Людек ударив сильним мечем,
Три шкіри в щиті протяв.
Ударив молотом Забой,
Людєк підступний відскочив.
І грянув молот о дуба,
А дуб собою на полки грянув,
І тридцять мужів д'вітцям пішло.
Сказився Людєк: «Га, ти, собако,
Ти погана гадяча прочваро.
Мечем ся міряй зо мною!»
І втяв мечем Забой,
Врагові щита часть відтяв.
І Людєк мечем,
Меч відбився о щит харалужний.
І загорілись оба до ран,
І все на собі ранами вкрили,
І кругом кров'ю все змочили.
І кров'ю мужі теж зфарбувались,
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/41
Ця сторінка вичитана