Мовив дід у лісі:
«Знаю я твій гнет:
Ти голяр, мій синку,
І знаєш секрет,
Та не смієш зрадити нікому…
І не буде легше серцю твому,
Аж се скажеш геть!
«Близ села Віклова
При спливі двох рік
Є верба дуплова
Вже предовгий вік:
Їй ти шепни в тиху, нічну пору
Свою тайну, — скинеш з серця змору;
Се єдиний лік».
Зараз в ніч голяр наш
З дому в путь махнув,
Знать, чи дід рік правду,
Чи, бува, брехнув?
Нашептавши все вербі дупластій,
Що цар криє в кучмі тій кудластій,
Він здоров вернув.
Швидко після того,
Як подужав він,
Пир бучний задумав
Справить цар Лаврін.
З всього краю панночки і пані
Поз'їжджались, прошені і звані,
К царю на поклін.
Був обід, а потім
Ряд блискучих зал
Заповнився гістьми,
Розпочався бал.
А на тую радість превелику
