В кожнім довір'я до воєводи,
В кожного серце королю враждебне,
В кожного стальна на короля зброя.
«Гей, брате Славою,
Там ід синьому верхові!
Верх той владіє над цілим краєм,
Там кроки скеруймо!
Від верха на всхід ліс темний,
Там си руки подамо:
Ти скоріш там лисім пробирайся скоком,
А я туди піду!»
«Гей, брате Забою,
Чом оружжя наше має
Аж зверха хоробрості набрати?
Лучше відти вдармо громом
На королівських мучителів!»
«Ніт, брате Славою!
Сли змію стоптати хочеш,
Голову їй приступи,
А — там голова її!»
Розійшлися мужі лісом,
Розійшлися вправо-вліво.
Тії тягнуть туди
За Забоєвим словом,
Там ти тягнуть тамтуди
За словом скорого Славоя
Лісами глибокими ід синьому верхові.
І як п'ять сонць засіяло,
Подали си пресильнії руки,
І глянули лисім взором
На війська королеві.
«Хоче Людєк міритися з нами,
Бач, війська збирає!
Гей, впаде військо його під одною ранов!
Ей, Людєку,
Ти єсь паріб над паробами короля!
Ти скажи тирану свому,
Що з димом тут нам розказ його!»
І розлютивсь Людєк,
Голосом кріпким війська скликає.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/40
Ця сторінка вичитана