Мати, сестри, жінка,
Донечка Зденчінка,
Дитятко мале,
Коло мене стали
І тихо ридали…
Лишенько моє!
Хоч я з горем знався,
Твердо гартувався,
Хоч старий козак, —
Та в тій хвилі, звісно,
В грудях стало тісно,
В очах темно так…
І я сквапно, братку,
Шапку под'єбрадку
На чоло натис,
Щоб «раби лукавих»
Моїх сліз кривавих
Не достереглись.
Бо жандари вражі
Край дверей на стражі
Стали наче мур,
Прибравши по праву
Сю сумную яву
В цісарський бордюр.
