Га, як ліс столітній з треском гнеться,
Ніби гори на гори валяться
І о себе дерева всі кришать!
Тут Власлав напроїив Чмира вирвесь,
І Чмнр гримне напротив Власлава,
І січа люта розпочалась,
За рану рана, удар за вдар,
Аж доки додолу но впав
Власлав!..
Як Власлав землев качаєсь страшно,
Взад, на боки, — а встати не може!
На сон вічний Морена колише Власлава,
Кров кипить із рани і булькоче,
І, фарбуючи траву зелену,
Сиру землю поїть.
Га, душа з ревучих уст
Уліта! на дерево злетіла,
І по деревах літає кругом,
Доки труп мертвого не спалено.
Перелякались будучі з Влаславом,
І розпирслись порохом по горах,
Уникаючи погляду Чмира,
Чмира, Влаславобійці.
Задзвонили побіднії гласи
До Неклянових радісних ух,
І Неклянове радісне око
Здобич багатая пасе.
В темнім лісі скала вгору ся взносить,
На скалу вступив Забой потужний,
Огляда країну на всі часті, —
Сумом віє від цілого краю;
Й він заплакав плачем голубиним.
Сидів довго і довго смутився,
А враз вгору, мов олень, зірвався,
Долів лісом по дебрях й чагарах
Бистро збігав, від мужа до мужа,
