Га, як там буха дим із села,
А в селі плач і стони жалібні!
— Хто спалив вам хати,
Хто причина ваших сліз кривавих?
Хто? Власлав? Нехай же
Посліднім буде сей напад йогої
Пімсту і загубу
Моє військо му несе!
Люди кажуть Чмиру-воєводі:
«Крувой се, Крувой поганий
Займив нам стада і тут в слободах
Лютував мечем й огнем!
Все, що тільки було здале,
Його злість попсула люта,
І узяв нам воєводу!»
І розлютивсь на Крувоя Чмир,
І з грудей широких
Закипів в нім гнів
По цілому тілі.
«Войни, каже, завтра рано
Всю хоробрість розпалим,
А днесь змученому тілу
Дайте ви починок».
Стоять гори вправо,
Стоять гори вліво,
А на їх верху, на високім
Ясне сонечко пала.
Горами ось відси,
Горами ось відти
Тягнуть війська, битву несуть в собі.
«Гей, там на замок,
Що орлом на скалі сидить,
Там, де Воймира Крувой в в'язниці держить
І його доч хорошу!
Він їх схопив в темнім гаю,
Там, під сірою скалов,
Де зганьбив князя Некляна.
Некляну Крувой вірність обіцяв
І подав вірну руку.
Тим самим гласом і тов руков
