Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/315

Щоб світло виловить і сонце задушити
Ще перед заходом. Мов коні цуговії,
Сподом пролетіли три-штири суховії:
В туманах куряви танцюють і свистять
І сиплють краплями зернистими, мов град.

Втім, схопились вітри, зчепилися з собою,
Мов борються, ревуть, скаженою юрбою
Танцюють по ставах, аж мул зо дна здіймають.
Поскочили на луг, по лозах, травах грають,
Рвуть листя, і гілки, і перекоси трав.
Летять, мов жменями волосся хто би рвав
Та кучері — снопи. Вітри ще дужче виють,
Ось на ріллю падуть, клубляться, люто риють,
Рвуть скиби; вихор їх новий випережа,
Що вирвався з ріллі, мов земляна вежа.
Піднявся, сунеться, мов темний демон ночі,
Уперся лобом в грунт, пил сипле зорям в очі;
Що крок, то ширше дмесь, а верх десь в небі губить
І величезною трубою бурю трубить.
Вкінці ввесь той хаос води, гілляк, листків,
Соломи, куряви і трав, піску й цвітків
Вітри погнали в ліс і в нетрях в пітьмі ночі,
Мов тури, заревли.

 А дощ раз в раз плюскоче
Густий, мов з решета; втім, з неба рикнув грім;
Зіллялись краплі враз, мов струни ті зовсім,
Здається, землю геть спинають з небесами,
То бухають, немов з відра, униз верствами.
Вже небо і земля у тьмі немов зрослись,
Тут ніч і буря враз розсілись, розляглись,
Часом ввесь видокруг із краю в край розприсне
І ангел бурі, мов безмірне сонце, блисне;
Лиш визирнув і знов закрив лице — пожар,
Втік в небо й перуном затріснув двері хмар.
Лютує буря знов, ллє злива, вітер грає
І темнота густа аж очі натискає.