Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/308

Ось кума йде, відьма віща.
«Геть жени попа із місця!
Бог і віра — сон-мара.
Вже ж кума сплете весілля!
Знає много, бо стара
Має папороть, чар-зілля…
Ти, коханка, маєш дари, —
Ось зроблю могучі чари.

«Його волос в вужа зв'яжи,
Дві обручки ураз зложи,
З лівої руки кровцю пусти!
А на вужа будем клясти,
В дві обручки будем густи,
За тобою мусить прийти».

Панна грішить, їздець спішить
Кляли духа — клятви слуха,
Зимний гріб відмок у мах, —
Панно, панно, чи не страх?

Втих, дрімає двір замковий,
Не спить панна. Із нарожа
Північ б'є. Мовчить сторожа,
Панна чує брязк підкови…
Британ мовби очумів,
Лиш завив і занімів.

Заскрипіли внизу двері.
Хтось іде в сінях холодних…
Відчиняє трої двері,
Трої всі одні по одних…
Йде їздець увесь у білім
І сідає на постелі.

Люба, мила йде розмова…
Втім рже кінь, сова гукає.
Час ударив. «Будь здорова!
Кінь мій рже, мій кінь чекає.