А чий карк в ярмо не гнеться,
Того грюк! в чоло обухом.
При смерті Давид мовля
Соломону: «Синку любий,
Не забудь же про Йоава,
Що мене спасав від згуби.
«Той хоробрий генерал —
Здавна гнув на нього гнів я,
Та ненависного спрятать
Якось, синку, не посмів я.
Ти ж побожний, синку, мудрий,
Богобоязний на славу,
Маєш силу, й легко зможеш
Карк скрутить тому Йоаву».
Пропащий вояк в бою за свободу,
Я вірно тридцять літ стояв ось тут
Боровсь я без надії на побіду,
Знав, що здоров додому не прийду.
Я день і ніч не спав, — не міг я спати,
Так як в шатрі товариші мої —
(Та ще й хропів дехто із тих завзятих
Так, що я все будивсь, як був при сні).
Не раз нудьга мене по ночах бралась,
Ба й страх (страху не знають лиш дурні);
Щоб їх прогнать, не раз знімав я галас,
Свистав, співав юнацькії пісні.
З ружжям на рамені стояв я чутко,
А як підліз непевний драб який —
- ↑ [Дослівно — загублена дитина. Так називали вартового на передньому посту в армії під час французької революції 1789 р.]
