Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/285

І рік: «Ідуть тут волоцюги,
Ляшки, цигани і драбуги,
І злодіяки й голопупи,
Йдуть одинцем і йдуть їх купи,
А всі у рай хотять вкрутитись
І з ангелами веселитись.
А гов! А гов! Для талалайства,
Такого підлого гільтяйства,
Не відчиняю райські брами —
Усім вам місце там, з чортами.
Геть відси, геть! Махай, ледащо,
У вічне пекло, в чорну пащу!»

Отак бурчав старий, та звільна
Покинув гримать: стала скрійна
І добродушна мова в нього;
«Ти, бідна душко, не такого,
Мабуть, гатунку, як та псарня,
Ну, ну, сповню твої бажання,
Се ж днесь мій празник припадає,
І серце любий жаль проймає.
Скажи, з якого міста йдеш ти,
З якого краю? А нарешті,
Чи був жонат, чи вільно плигав?
Хто хрест супружний в світі двигав,
Той і найтяжчу грішну змазу
В житті спокутував доразу;
Жонатим злишні пекла ями,
Не ждать їм в небі коло брами».

Душа рече: «Пруссак я бідний,
Берліном звесь мій город рідний.
Дзюрчить там Шпрея, а до неї
Дзюрчать кадетики з-над Шпреї;
Вона й бурлить, шумить, як елітно, —
Берлін ввесь вигляда привітно.
Там я приватним був доцентом
І філософію студентам
Читав, женивсь на пенсіонерці,