Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/282

Він дув у флейт, я б'ю в цимбали.
Та й гарні ж очка позирали,
Не раз на мене так тужливо,
Як я баламкав там чутливо.
Отож колись моя цариця
Моєю грою звеселиться!
Вона кобила є вартовна,
Високородна, чистокровна,
Походить прямо, зірка злота,
Від Росінанта Дон-Кіхота;
Її родоводу корона
Є Баярд, кінь дітей Гаймо́на.
Чимало коней з того ж дому
Було з Готфрідом з Буїльону
У тих полках, що були годні
Завоювати гріб господній.
Та надо все — вона вродлива!
Як затрясесь у неї грива,
Як крізь рожеві храпи форкне,
Аж серце в мні розкішно дзоркне.
Вона всіх шкап корона й цвіт є,
І вродить принца нам в насліддя.
Тож зв'язок з нею, кажуть коні,
Вгрунтує ввесь мій рід на троні.
Ім'я моє не щезне марно,
Його запише Кліо гарно
В свої скрижалі й скаже всюди:
«Мав серце льва в ослячій груди,
І панував як мудрий валах,
Ще й грав чудово на цимбалах».

Тут форкнув цар, та швидко знову
Провадив так свою промову:

«Вельможні ослове, старі й молоді!
Я буду ласкавий на вас лиш тоді,
Коли побачу в вас покору.
Платіть податки точно впору!
І будьте в чесноті постійні,
Як ваші родичі покійні,
Старі осли! Пороз чи парно —