«Будем мати й свободу печаті,
Най часи лиш ліпші надійдуть, —
Як зовсім закажуть друкувати,
То тоді й цензуру вже знесуть».
На мідянім крейцарі чорний тарган
Сидів, розпершися, як пан,
І каже: «В кого лиш гроші єсть,
Той має в світі повагу й честь;
Він любий старим, любий теж і малим,
Жінки та дівчата дуріють за ним.
Вони зараз бліднуть і дрож їх бере,
Як скоро де в шпарці побачуть мене.
Я навіть в дворі королівськім бував
І в ліжку однім з королевою спав, —
Та вона качалась всю ніч у перині
І шкрабалась раз в раз по спині,
Бо їй мій свояк, цар блощиць, докучав»
Веселий шпак чув тартанову
Смішну та самохвальну мову,
І гнів, і сміх його забрав,
І пісню смішную про нього він склав.
Помстився на нім гидкий тарган,
Як мститься звичайно багатий пан:
Сказав, що шпак з ним тому нехороший,
Бо він не хотів йому зичити грошей.
Ну, а мораль? Дарма, брати!
Боюся її сказати.
Хай вчує який тарган багатий,
Потому ще й пеню плати!
