Сидить, глядить, а втім нараз
Із водяного дна
І бризк і плюск, і піднялась
Дівчина водяна.
Вона мовля, вона співа:
«Що вабиш ти мій плід
І хитрістю і мудрістю
В душний огнистий світ?»
«О, коб ти знав, як тим рибкам
Превесело на дні,
То ти б як стій стрибнув, і сам
Одужав тут при мні».
Вода шумить, вода бурлить…
Звела його зовсім
Принади міць — чи власна хіть,
І слід пропав по нім.
