Штука — се радість і слава,
Блискавка в бурю іскрява,
Промінь небесний у мглі;
Штука — се ясність всесвітня,
Стежка народів завітна,
Зірка на божім чолі.
Штука — се пісня величня,
Серцю сумирному ближня;
Гомін діброви і міст,
Шепти, цілунки любовні,
Пориви душ невимовні,
Форма прекрасна і зміст.
Штука — се думка, що встане,
Всякі порвавши кайдани,
Се побідитель благий;
Дасть уярмленим свободу,
Вільному дасть же народу
Велич і славу в людий.
Юрба була страшна, скажена; крик лунав:
„На смерть!” Серед юрби спокійний він стояв,
Поважний, гордий, сам, — здавалось, невмолимий.
А люд тиснувся: „Гинь ураз з катами злими!”
Він слухав, мов та смерть зовсім природна річ.
Пропала вітчина, над краєм ганьба, ніч —
І смерть. Нехай! Між тлум, що стовпився при ньому,
Звитяжці витягли його на площу з дому.
„На смерть з ним!” Схопили його в вікні балькона
В одежі, що була від крови вся червона.
Він був один із тих засліплених, що б'ють
На розказ кесаря свій власний, рідний люд.
Весь день він мордував — кого — і сам не тямив. —
