Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/249

Своїм посланцям Христос дав завіт:
«Діти, брат брата всім серцем любіть!»
Швидко мине друга тисяча літ,
Як за братерство людське він умер,
Руки криваві до всіх нас простер —
Ах, нині Рим його іменем світ в'яже в пута!
З трьох обручів посвячених укута
Папська тіара поблискує днесь:
Перший обруч із князької корони,
Другий із плетених стрічків Верони,
Третій з рабського нашийника ввесь
Гордо Мастай оцю носить оздобу
В празничні дні…
Лазаре! Лазаре! Лазаре! З гробу
Встань, воскресни!

Тюрми мурують сквапливо, погонею…
Велетню сонний, почуй, як бурлять
Ріки, закрашені кров'ю червоною,
Як понад краєм туманом стоять
Зойки вдовиць, немовлят!
Як з кожним вітром галери героїв уносять,
Як матері їх рвуть сиве волосся,
Мов ті покоси, край шляху лежать,
Ждучи, аж вестимуть їх з каземат.
Сльози, що крапля по краплі з очей їх спливають,
Серця ненавистю нам наливають.
Тіштеся, Юди! Неситую злобу
Чей перетерпимо ми…
Лазаре! Лазаре! Лазаре! З гробу
Встань, воскресни!

Га! Вже зближаєсь пробудження хвиля!
Що це за шуми доходять мене?
Чи то роїв незлічимая сила,
Плем'я гуде бджоляне?
Гомін безладний з вітрами лине.
Тільки псарям невтямки, що се судяії труби!
Вснули під гомін, не чаючи згуби…