Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/245

Мордувать! Ріж, Боден! Ну ж, Дуссуб, ріж і ти!
Що сей люд пред двором тут стовпивсь? Розженіть!
Картечами в цілу ту голоту валіть!
Паль! Паліть! Люд всевладний не знає, що месть!
Ну ж заріжте закон, ріжте право і честь!
Най потоками кров по бульварах біжить,
Живо відра вином, трупом пляц наповнить.
Хто горілки бажа ? В таку сльоту і фугу
Треба пить! — Хлопці, застрільте сього дідугу!
Вбийте сеє дитя! Що за баба от тут?
Мати? Вбийте й її! Най ввесь підлий той люд
Задрижить і по вулицях в крові бреде!
Сей проклятий Париж, що хоч гнесь — не паде,
Най пізнасть, як глибоко ми ним гордимо:
Хоч він розум — ми сила, ми гнем го в ярмо.
Чужоземці його шанували, — ми ні!
Свойми кіньми його волочім по багні
І здавім, і звалім, і зотрім го з землі:
Гей, гармати, в лице му шліть кулі свої!

 

НА ОСТРОВІ ДЖЕРСЕЇ

 

Ти, що б'єш своїми вірними хвилями
Скелі, де я зложив крила свої —
Збитий, но сильний духовими силами —
Бездно, де вихор гуляє,
Човен тоне-потопає, —
Що ти говориш до мене в тій тьмі?
Море понуре, що кажеш мені?

Нич ти не можеш! Гризи свої тами,
Лий свої хвилі бурними струями, —
Дай мні терпіти, і думать, і снить!
Бездно, хоч всі твої хвилі
Мили б ту ганьбу і мили,
Проступок той, що нас стидом багрить, —
Море, і ти не могло б його змить.

Знаю, ти хочеш мене потішати,
Ти мені кажеш: вспокійся, мій брате,