Острови, острови на грецькому морі,
Де спів чародійський Сапфони дзвенів,
Де штука цінилась в утіхах і в горю,
Де Делос пишався, де Феб заяснів!
Ще вічна весна золотить ті країни,
Та сонце одно лиш зі сталось без зміни.
Безсмертнії співи Гомера, Алкая
Про діла геройські, про силу любви
Найшли собі славу, їх слава громкая,
Та імен їх навіть не знаєте ви!
Хоч світу окрасою імен тих звуки,
Не знають їх власні потомки та внуки!
Понад Марафоном ще гори дрімають,
Марафон німо до моря схиливсь…
Там став я і думав: «Гей, грецький мій краю,
Ще нині б ти вольний міг буть, як колись!
Де перси поснули довічним сном,
Га, там я не можу себе чуть рабом.
Ген там на надморській скалі Саламіни
Сидів і пишався могучий деспот;
Під суднами море шипіло від піни,
Гнув грецькую землю ворожий народ.
Уранці ще їх міліони числились, —
А сонце запало — де вони й поділись?
