Цариця
Немає Бога, ні, нема!
Безмірне небо, і земля,
І розум людський, і народів
Ряд безконечний хай тобі
Розкажуть, хто на світ їх сплодив,
Хто вів у вічній боротьбі.
Тут кожне ланцюга огниво
Покаже майстра, що йго сплів,
І кожне зеренце у жниво
Те саме розповість правдиво
І доказно, хоч і без слів.
В часі й просторі незміримий
Сей світ, і сотворить його
Ніхто не міг. Лиш незглибимий
Один в нім дух — природи сила.
Без початку сей світ, без краю,
Ніхто не сотворив його, —
Закони вічні оживляють
Найменшу часточку, і то
Єдиний Бог, предвічний, сильний,
То рух від світу невіддільний, —
Се дух природи!
Та гордий,
А незнающий і сліпий,
Придумав чоловік високі,
Шумнії назви, щоб прикрить
Свою невіжу. Всі пороки,
Всі проступки від давніх літ
За Божеє ім'я ховались,
І назви Божії мінялись,
Як ті сліпі, що катувались,
Будуючи йому церкви.
А сам же він, чи Шіва, чи
Єгова, Будда, Фо чи Бог,
Він сам не був, не єсть ніщо,
Лиш знаряд у руках слуг своїх,
Що ним лише криваві бої
Та війни вміли роздувать.
