Покинене — воно забава
Припадків, пристрастей прерізних,
І наче по тернах залізних
Понуро дотягла віку,
Вконець, немов зіпсутий плуг,
Паде — гнилизна, хробам страва.
Духу, що так вникав глибоко,
Духу, що так літав високо,
Духу, так сильний й так ніжний,
Прийми заплату чистоти,
Ти, серед бруді в білосніжний!
До мене, на мій віз злети.
Чи сон се? Те нове чуттє
Чи в сні у серденьку леліє?
Чи я свобідний дух, що вже
У тіла путах більш не мліє?
Хто ти? О, говори зо мною!
Я Меб, цариця духів. В моїх
Руках всі чуда сього світа.
Що діялось в минулі літа
Я знаю все; мені відкрита
Велика книга людських діл,
В котрій по правді, без обмани
Твердими списана словами
Оповість пережитих днів;
І тайники будущини
Я з давніх вгадую слідів.
До найглибшої глибини
Я в серця людські заглядаю
І кожну радість, кожне горе,
Хоть скрите, я числю і знаю;
Чи то грижу, що невтомимо
В лукаві душі труту ллє
І крім мук давніх невмолимо
