Ця сторінка вичитана
LXVI
Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,
Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті
А капосне ніщо блищить у пишнім строю,
А вірність щирая знай б'ється з клеветою.
Як славу має й честь огида і облуда,
А чистоту он там сквернить насилля дике,
Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,
А власть над всіми зла, як на очах полуда.
Перед надсилою художество німіє,
А дурень мудрому відмірює права,
І правда спугана, безпомічна дуріє,
А добрий в найми йде, а ледар ужива —
Умер би! Ні, держусь тривогою одною:
Як я умру, й любов моя умре зо мною.
