Той, що Югурту побив і над Цимбрами вславивсь тріумфом,
Консулом бувши, наш Рим вів до побіди не раз,
Марій хіба не лежав у багні, в шуварі болотистім
Криючись, стиду зазнав — муж такий славний — досить!
Робить іграшку собі судьба із долі людської;
Навіть тій хвилі, що є, вірить напевно не мож.
Якби був хтось мені мовив: «Поїдеш над Чорнеє море,
Будеш лякаться, щоб лук Гета не встрілив тебе».
Я б відказав йому: «Йди та напийсь на прочищення ліку
Того, що густо росте по Антикири полях».
Прецінь постигло м'я се! Та й хоч людських я б стріл устерігся
До́лустів божих хіба міг би я встерегтись?
Отже, лякайсь їх і ти, і що втішним тобі видається,
Поки говориш, вважай, може змінитися в сум!
