О скот товстий в Калабрії гарячій,
О золото і слонів індійських кість,
Не о лани, що річка Ліріс
Спокійна мовчки підлива.
Най ріже виноград калепським серпом,
Кому дала се доля; най купець —
Багач вино п'є з чар, набуте
За виріб Сірії взамін —
Богам, знать, милий він; три й штири рази
До року хвилі атлантицькі рве
Й здоров верта; я їм оливки,
Цикорію й ніжні мальви.
Даруй мені, молюсь, Латони сину,
Свого в здоров'ю поживать, з умом
Погідним, старість не безславно
Прожить, з рук цитри не пустить.
Ось чого все я бажав: кусень поля не надто великий,
Де би садок був і близько хатини криниця погожа,
А крім того кавалок ліса. Та більше і краще
Дав мені Бог. Я вдоволен. Вже більше Не прошу нічого,
Майіний сину, як тільки, зроби мені дар сей тривалим!
Я ж не прибільшував злими способами свого надбання,
Ані не рад марнотратством його та недбальством вменшити!
Я ж не молюсь, як той дурень, в сей спосіб: «О, коб сей закуток,
Близький, що вперся в мій грунт, до свойого я міг долучити!
О, коб котел мені з грішми знайти дала доля щаслива,
Так, як тому, що зарібником був, поки скарб ізнайшовши,
Грунт купив онде й вжива й багачем став завдяки Гераклу!»
Я ж тим, що маю, втішаюсь з подякою й ось як молюся:
«Дай, щоб товстіла худоба господарю й також все проче,
Окрім ума, й будь найбільшим опікуном моїм, як звик ти!»
