О, бо жаль му на серцю великий,
Жаль му мила брата Всеволода!
Бились війська день, билися другий,
А на третій день, коло полудня,
Кров'ю вмиті, ой поникли-впали
Ігореві пишнії прапори!
Тут оба брати ся розлучили
Над Каяли бистрой берегами;
Тут вина кривавого не стало,
Тут пировання гучне скінчили
Русичі хоробрі, — попоїли
Сватів, а самі за руську землю
Головами полягли!
Гей, жалібно трава поникає,
Древо з тугов д'землі преклонилось!
Ой вже, браття, невесела хвиля
Для країни руської настала,
Вже пустиня силу придавила!
І Обида страшна знов вже встала
В силах внука Дажбога. Вступила
Дівов днесь на землю Троянову
І плеснула крилом лебединим
Коло Дону на синьому морі,
І збудила знов жирнеє врем'я!
Вже погибла в князів руських вражда
На поганих, вже брат брату каже:
Те моє, але і те моє теж!
Ой, вже взяли князі говорити
Про малоє: те велике! взяли
Вже самі на ся ковать крамоли;
А поганці з всіх сторон тимчасом
Приходили та Русь побіджали!
О, далеко зайшов сокіл сизий,
Б'ючи птиці ід синьому морю,
Та вже годі, браття, воскресити
Ті хоробрі Ігореві полки!
