Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/177

САПФО

 

ПІСНІ

 

^**^*

 

Афродіто, безсмертна Зевесова доню,
Баламутко на ясному троні, тебе я благаю,
Не гніти мою душу, о пані велична,
Горем, журбою.

О, зійди, як не раз на мої ти благання
Відмикала, стурбована, брами палати,
З золотого батьківського дому до мене
Ти приходжала

На підмогу. Тягли тебе голуби шпарко,
Бистрі крила їх тінню лягали на землю,
Поки з неба неслися шляхом промінястим
В воздушнім морі.

Ти їх слала назад, а сама, проблаженна,
Усміхаючись своїм обличчям безсмертним,
Ти питалася, що мене мучить, чого так
Тужно я кличу?

«І чого тобі треба, душе ти шалена?
І кого тобі маю в солодкі обійми
Привести? Або, може, тебе хто укривдив,
Доню Сапфоно?

«Як тіка він від тебе, шукатиме швидко;
Не бере подарунків — сам буде давати;
Цілувати не хтіп — цілуватиме швидко,
Хоч ти й не схочеш».