Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/170

Жив там школярина, та так-то убого,
Що з «блага земного» не мав він нічого.
Раз якось не мав він ніщо для обіда,
Лиш бідний окраєць — чверть бохонця хліба.
Щоб сяк-так проковтнуть обід той жебрацький,
Зайшов до шиночка отам край рогачки
І мовить: «Шинкарю, чверть дудка ось на,
Та дай мені живо чверть мірки вина!»
Шинкар був, здається, мужицької вдачі:
Що другий обіда — не знає й не баче,
З найближчої бочки він мірку налив,
Та з мірки до чарки коли уділив,
То так її з розмахом ставив на стіл,
Що більш половини розхлюпнув на піл,
І, глянувши згірдно, почав він казати:
«Го, пане скубенте, ти будеш багатий!
Бо кажуть — не знаю, чи брешуть, чи справді:
Розхлюпнуть вино, се добро значить завжді».
Норманець подумав, що шкода й роботи
Сваритись чи злитись з-за хлопської псоти.
Дотепний і хитрий, він взявся на штуку
І ось яку видумав кару на злюку:
В убогій калитці він мав ще півдудка,
І любо, мов злого й не думає тутка,
Подав шинкареві. «Ну, дай, душе щира,
За гріш сей мені ще чверть кусника сира!»
Корчмар на горище, де сир мав у сховку,
Побіг та воркоче собі без умовку.
Школяр мій в тій хвилі підскочив тельмом
І вихопив чопик із бочки з вином.
Пливе та булькоче плин чистий, злотистий,
Вже в корчмі поміст весь покрив болотистий,
Шинкар прибігає, аж мечесь зі злості!
Вперед заткав бочку, тоді вже до гостя.
Та крепкий норманець струснув ним щосили
І пхнув, аж пляшки всі на піл полетіли.
І якби сусіди не збіглись на галас,
То тут шинкареві і смерть була б сталась.