Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/144

«Цвіте юності моєї,
Що цвітеш іще в розмаю
І якого передчасно
Я навіки покидаю,
Мій найстарший, любий,
Візьми матір із собою
І вези її в чужину,
Щоб боротися з судьбою.

«Приготуй на ту дорогу
Три найліпшії галери,
А про власть над рідним краєм
Ти покинь усі химери!
Коли турок теє вчує,
Що навік замкнув я очі,
Зараз тут він примандрує,
Тебе в руки взять захоче;
Тебе вкине в чорну яму
І зневажить твою маму.

«А ти вийди на край моря,
Де кінчаться міста мури, —
Там стоїть уже століття
Кипарис сумний, понурий.
Прив'яжи до кипариса
Коня мого вороного
І розвісь на морський вітер
Стяг мій синій поверх нього.

«І повісь на кипарисі
Меч дамаський мій при ньому;
Кров турецька накипіла
Там на вістрю на стальному,
Смерть на вістрю тім дрімає.
Мов невсипно чуйні чати,
Стяг, і меч, і кінь вороний
Муть під деревом стояти;
А як прийде буря люта,
То чи муть вони мовчати?