«А ти чуєш, мій братіку любий, в чім річ
І яке у нас діло?
Ось волоський горіх на твоїй голові!
Стій же просто та сміло!»
І нап'яв юнак Гемінг свій лучок тугий,
І рука не дрижала;
Півгоріха на землю здмухнула стріла,
Друга пів на головці зістала.
І до Гемінга мовив Гаральд у той час:
«Незвичайний ти приз заслужив.
Та що мала значити та друга стріла,
Що її ти набік відложив?»
«Якби брата мойого застрілив я був
І було б таке горе моє,
То ту другу стрілу я би зараз післав,
Мій королю, у серце твоє».
«Коли так, то ходім на стрімкую скалу,
І на лещетах з'їдеш ти сам;
А як з'їдеш живий, я таки в Орінгсбург
У довічну тюрму тебе дам».
І спустився юнак зі стрімкої скали,
Лещети аж тріщали й свистіли;
А король, поблизу стоячи, погадав,
Що се з неба зірки полетіли.
Юнак Гемінг летить зі стрімкої скали,
Зробив скрут лещетами він збоку,
І за праве плече ухватив короля
І шпурнув у безодню глибоку.
І погнав лещетами додому юнак,
І каміння і скелі минає;
Всі питають, а жоден не знає ніяк,
Яка смерть його там дожидає.
