Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/139

Й дізнався від нього про долю
Заклятої тої дівчини.

«Е, сину Петрусю, даремно
Ти будеш ті дуби псувати;
Без власного твойого м'яса
Орлиці тобі не спіймати».

І вирубав з рамені свого
Петро як стій м'яса частину,
Поклав у гніздо для орлиці,
А сам зліз із дуба вдолину.

Тут застрекотала орлиця,
Поспішно в гніздо своє сіла, —
Тягла її сила любові,
Те м'ясо коханого з'їла.

І як лиш те м'ясо пожерла,
Прожогом злетіла вдолину,
Орлицине тіло геть звергла,
Змінилася враз у дівчину.

«Як ланею я була в лісі,
Гуляла, ганяла плаями;
З сімох братів моїх не взнав мене жоден,
Травили мене вони псами.

«Як ланею я була в лісі,
Під дубовим спала корінням;
З сімох братів моїх не взнав мене жоден,
Метали на мене камінням.

«А як я орлицею стала,
Літала я скрізь понад скали;
З сімох братів моїх не взнав мене жоден,
Лиш з луків до мене стріляли.

«Спасибі тобі, мій Петруню,
Що зняв з мене відміну ту люту!