Пішла поголоска по данському краю.
Пішла поголоска у світ,
Що той пан Мартин з невідомих причин
Помер у цвіті літ.
З монастиря вийшли усі монахині,
До церкви походом пішли,
Коли прихожани Мартинове тіло
До церкви з двора принесли.
Відправлено службу за душу усопшу,
Пішли монахині назад,
Зістала лише наймолодша Лукія
Над мертвим псалтирю читать.
Вона прочитала три першії псалми,
Четвертій ще край не настав;
Коли пан Мартин і живий і здоровий
На рівнії ноги устав.
«Послухай, Лукіє, молода, вродлива,
Не бійся мене ти не раз!
За дверима церкви мій кінь шпаковатий
Чека нетерпливо на нас.
«Послухай, Лукіє, моя ти кохана,
Ти ж ще не зложила монаший обіт;
За дверима церкви жде моя дружина,
Поїдемо весело в світ».
І весело грали військовії труби,
Лунав відгомонами ліс,
Коли пан Мартин в супроводі дружини
Свою нареченую віз.
А як про се вчули святі монахині,
У кожної стукнуло серце сумне.
«Дай Боже, щоб так у останній годині
Який ангел узяв і мене!»
