Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/124

Простягає Сігна білу руку в плачу:
«Рятуй мене, сестро, най віку не трачу!»

«Не простягну руку, пожре тебе хвиля,
Хіба б жениха ти мені відступила».

«Що є тільки в мене, усе тобі дам,
Та муж кожний волі своєї пан сам».

Дунув вітер від півдня тієї години,
І Сігна втонула в морськії глибини.

А як від півночі вихром зашаліло,
То на берег хвилі викинули тіло.

Надійшов музика над берег отхлані,
Де Сігна лежала в намулі та твані.

Бачить на пісочку золоте волосся,
З нього зробить струни до арфи здалося.

А з арфою тою на панське весілля
Пішов у надії платні та похмілля.

А як першу струну торкнув в пишній залі,
Почувся плач ревний, невимовні жалі.

«Оця, що в весільнім віночку прийшла,
Сестрою моєю ще вчора була».

А Гільда у строю весільнім мовляє:
«Ой леле, ся арфа, знать, лихо звіщає».

А струна другая як стій заспівала:
«Жениха мойого вона зрабувала».

А Гільда на те зчервоніла, як кров.
«Чого той арф'яр на весілля прийшов?»

Втім, третя струна різко заголосила:
«Вона мене пхнула і в морі втопила».

йшов лемент від струн від стола до порога,
А Гільду убила наглая тривога.