І багато бачив тама,
Але гудзиків на пеленках
Ніхто в світі не прибаг».
Наш господар вечором з дороги
Повернув до дому свого;
Бачить в домі газду молодого,
Де передше не було нікого.
«А се що за муж?
Відкіля сей муж?
І чого він нам потрібен?
Здоров чи недуж?»
«Чи се муж?» пита вона.
«Адже муж», говорить він.
«Ах ти, голово дурна!
Не пізнав би й власних стін.
Се ж слуга в нас до коров,
Знаєш сам, коби здоров».
«Се слуга?» питає тато.
«Таж слуга!» говорить мама,
«Їздив світом я багато,
Много дива бачив тама,
Але служниці з вусами
Не видав до псьої мами!»
«Вставай, лорде Дугласе, та ворушайся! —
Його злякана жінка рекла, —
Дочка твоя мила — бодай не казати!
З лордом Віллямом ніччю втекла».
«Вставайте, мої сім сини, рицарі!
До зброї усі, до сідла!
