У другому місті, яке проїздив,
Велів у всі труби заграти;
Почув король Генріх про се та послав
Гонців про похід розпитати.
А як причвалали до брам ерла Персі,
Стали замок кругом об'їздити,
Бачить Джоні кохану свою у вікні,
Що з плачем почала говорити:
«Позапирані брами на ретязі й за́мки,
Грубі грати на кожнім вікні;
І заковані ноги мої у кайдани, —
Як же ж вийти на волю мені ?
«На колінах у мене важки олов'яні,
А студені вони, як мій жаль!
А на грудях у мене не коване злото,
А твердая, блискучая сталь».
А як стали вони добиваться до брам
І просили впустить по добру,
Ніхто перший не йшов, лиш ерл Персі йшов сам
Піднять ретязь важкий угору.
«Чи ти, може, король із Аусберрі,
Чи іспанський король, може, сам!
Або, може, веселий шотландський лорд,
Що Мак Начтан зоветься ім'ям?»
«Апі я вам король із Аусберрі,
Ні іспанський король буду сам,
А веселий шотландський я лорд,
Джоні Скотт я зовуся ім'ям».
А як Джоні перед королем уже став,
На коліно прикляк і мовчав.
«Коли ти Джоні Скотт на ім'я, — рік король, —
А не вірить не маю я права, —
