«Я мушу до Англії їхати зараз,
Нехай мені буде, що буде,
І мушу спасать свою любу невісту,
Що недавно лежала у мене на груді».
Сказала до Джоні матуся стара, —
Була вона не без ума:
«Як в Англію їдеш, прощайся зо мною,
Бо тобі вороття вже нема».
І мовив до Джоні старенький отець,
І мовив те слово на лад:
«Як в Англію їдеш, прощайся й зо мною,
Бо вже ти не вернеш назад».
Та вуйко до Джоні сказав не таке,
Але таке вирік як слід:
«П'ятсот моїх стрільців поїде з тобою,
Як твій князівський супровід».
І як усі в сідлах сиділи вони,
То вид був прегарний на диво;
А кучері в Джоні на плечі звисали,
Як золото ясне красиво.
А як усі рушили жваво в дорогу,
Йшли коні так пишно та строго,
І не було в Джоні в цілій тій дружині
Жонатого ані одного.
Джоні Скотт був між ними найперший муж,
Поїжджав передом він у скоці,
Його вуйко при ньому був другий муж,
Їхав обік з мечем він при боці.
У першому місті, яке проїжджав,
Велів у всі дзвони дзвонити;
А як усе місто проїхав, велів
Ще дві служби Божі наймити.
