Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/103

Гордих. Минаю інших, але Гаген —
Завзятий, честолюбний муж. Боюся,
Щоб сва́ти ті біди нам не стрясли».

«Байдуже се! — вітцю відмовив Зігфрід. —
Коли не ласкою, то силою
Добуду я від них собі невісту,
А з нею враз візьму їх край і люд!»

«Ой, синку, — Зігмунд рік, — не мов ти того
Якби се вчули у бургундськім краю,
То певно б мусив ти забуть, куди
До них дорога. Та й ніхто ж невісту
Не може силою здобуть. А втім,
Як хочеш їхать, то бери з собою
Дружини якнайбільше, сину мій»

«Ні, — мовив Зігфрід, — не яло́ся се
З великою дружиною там їхать,
Мов на війну. І яково́сь то буде,
Як лиш страхом я їх заставлю дати
Мені дівицю? Власною рукою
Здобуду я її. Лиш одинадцять
Товаришів візьму з собою, тату,
І в тім я вашої прошу підмоги».

Дізнавшися про се, Зіглінда-мати
Ще тяжче зажурилась, заридала.
Аж ось ввійшов до неї у покої
Князевич Зігфрід і сказав так любо:
«Матусю, що се плачете ви даром?
Мені не страшно тих борців бургундських.
Прошу вас, лагодьте мене в дорогу,
Лаштуйте одіж щонайпоказнішу,
Аби було в чім людям показаться».

А мати каже: «Га, як так ти сильно
Стоїш на своїм, синку, — я готова
Тобі все справити. Одежі достау