В такій високій честі снився сон
Крімгільді: мовби в неї сокіл був
Прекрасний, бистрий. І ось два орли
Ударили на нього. Се таким
Її проймило горем, що на світі
Ніщо б так не могло її діткнути.
Про сон сей мамі Уті розповіла,
А мама, звісно, на добро його
Розтолкувала. «Сокіл твій — се рицар,
Котрого ти полюбиш. Та хай Бог
Його хоронить, а то він пропа́де».
«Що се, матусю, ви про рицаря
Мені говорите і про любов?
Волю до смерті дівкою сидіти,
Ніж горя через ту любов нажити».
«Не зарікайся, доню,— каже мати.—
Нема на світі радощів і щастя
Понад любов мужчини. Знать, судилось
Тобі вже замуж вийти, Бог пошле
Тобі оцього рицаря міцного».
«Покиньте, люба мамо, сюю мову!
Не на одній се жінці справдилось,
Що за любов вкінці платиться горем.
Волю я їх не знати — спокійніше
Без них я свого віку доживу».
Так мовила Крімгільда. Ще була
Незвісна їй любов, незвісний той,
Хто мав їй в серці ту любов збудити.
В ту пору в Нідерландах жив князевич.
Отець його звавсь Зігмунд князь, а мати
Зіглінда. Зантем в устях Рену
Звавсь город славний, де вони жили.
Князевич звався Зігфрід. Много світу