Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/89

Ось тут колись бувала мати ваша! їй кланялись, давали честь бояри, Сам князь із нею любо розмовляв,— А нині що ми всі? Ми жебраки, Нещасні, без кута, без кусня хліба! Гарниш. Не розумію, жінко, що ти мовиш І Твоя одежа вказує жебрачку, Слова ж твої… Та хто ти? І чого Сюди вдираєшся? Предслава. Де князь? Г а р н и ш. На ловах. Та швидко верне, ось що лиш не видно. Предслава. Я мушу бачити його. Г а р н и ш. Про мене, Тільки не тут. Предслава. Ні, тут! Я маю діло Таке до нього… Г а р н и ш. Це мені байдуже. Я твому ділу не суддя. Та тут У княжу спальню під грізьбою смерти Не смію я нікого допускати. Предслава. Ти й не пускав мене — і будь спокійний. Г а р н и ш. Вступися, жінко! Адже можеш хвилю Заждати в сінях. Предслава. Ні вже! П'ятий день Чекаю я і все ніяк не можу Князя побачить. Г а р н и ш. Алеж я не можу Тебе лишити тут! Та ж князь, як скоро Тебе побачить, не захоче й слухать Твоєї мови, а велить відразу Тебе й мене закинути в тюрму. Вступися, не доводь мене до лиха! Предслава.. Дарма! Ось тут при вогнищі святому 88