Жандарм. Пусти його. Анно! Я його й так не боюся. Хапає за карабін, хоче вирвати Миколі. Пусти, дурню! З тим не жартуй!
Микола. Ось тобі мій жарт! Пускає карабін, хапає сокиру і втоплює в груди жандармові. Той падає.
Анна. Господи! Що з тобою, Михайле? Кидається до нього.
Жандарм вхопився рукою за груди, в котрих бухає кров. А, це так! Нічого. Нічого мені не треба.
Анна. Кров! Кров! Ти ранений, Михайле, забитий! Голубчику! Де рана?
Жандарм. Нічого, Анно, нічого! Це лиш жарт був. Трохи поболить та й перестане. Годі, Миколо! Чого став та й трусишся? Дай руку!
Микола кидає сокиру. Та… та… невже воно нічого…
Жандарм слабіше. Дай руку! Простягає йому закривавлену руку, Микола дає свою. Спасибі тобі! Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів і сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася.
Анна. Михайле, серце моє, скажи, що тобі? Де в тебе рана?
Жандарм. Кажу тобі, що мені зовсім добре. Навіть і ліків не треба! А ось і свідки! Ну, слава Богу! Слава Богу!
Війт. Гей! А тут що такого? Хто тут галасує?
Настя. Ой, лишенько! Шандар забитий.
Війт. Невже неживий? Миколо, Анно! Що це таке? Говоріть, чого стоїте, як остовпілі?
