Жандарм б'є його кулаком у голову. Ось тобі за це! Микола падає на землю. Люди кидаються до Миколи, Анна до Михайла.
Анна. Михайле, вспокійся, що ти робиш?
Жандарм. Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! Не бійся, це йому не пошкодить. Трохи свічки в очах стали, але це байка. Протверезиться швидко. А я й так хотів із ним розумне слово поговорити.
Микола з трудом підноситься, його садять на лаві. Так ти ось як мені платиш за мою доброту?
Жандарм. Не за доброту, Миколо! За доброту тільки Бог заплатить. А я за дурноту. За те, що ти плюєш на цісарський мундур.
Микола. Я не на цісарський мундур плюю, але на того огидника, що ганьбить образ Божий. Ти його знаєш? Михайла Гурмана!
Селяни. Так, так!
Жандарм гне в собі злість. Знаєте ви що, панове свідки, я тут хочу з Миколою розумне слово говорити. Вас тут не потрібно. Може б ви пішли собі до дідька?
Микола. Ні, сусіди! Сидіть, не відходьте! Я вас прошу. Я вас тут запросив, він не має права вас виганяти.
Жандарм зіскакує й хапає за карабін. А я вам кажу, п'яниці погані, геть відси! Хто зараз не відступиться, той ось тут кольбою в груди дістане. Марш!
Микола прискакує до нього. Яким ти правом смієш моїх гостей з моєї хати виганяти, га? До тебе прийшли? Твою горілку пили?
