уже того доброго зазнав, буде з мене! Наливає й передає чарку Бабичеві. Ну, Прошу!
Бабич. Дякуємо красно. Ні, кумцю, не гнівіть Бога! Що Бог дасть, то не напасть. Не раз чоловік гадає, що не знати яка на нього біда впала, аж за день, за другий озирається, а воно вже йому на добро вийшло. Ваше здоров'я, сусідо! Обертається до іншого селянина і п'є.
Перший селянин. Дай Господи й вам!
Микола. Ну, вже ви мені цього не кажіть. Уже я то на своїй шкірі витрібував, яке воно добро виходить. Ні, кумове чесні, вірте мені чи не вірте, а мені здається, що Пан Біг часом собі сміх із нас робить.
Селяни. Бійтеся Бога, куме, що ви говорите! Таж то образа Божа!
Микола махає рукою. Одне мене ще в світі держить — оця живиця! Бере чарку, наливає і п'є.
Настя під вікном до другої жінки, киваючи головою. Я то знала, що до того воно дійде. Бійтеся Бога, тота жінка ані стиду не має, ані серця.
Перша жінка. Ой, та певно. Мій старий казав, що буде в раді о тім говорити, аби її при всій громаді різками висічи, най не дає злого прикладу.
Настя. Певно, що варто би. Адже й нині в церкві. Бійтеся Бога! Та ж такого ще світ не бачив. З чужим парубком аж до самої церкви прийшла, а потім як сама стала, то щоби вам до вівтаря святого лицем обернулася! Де там! До нього обернулася, до нього, окаянна, молитви шепче. Жінки довкола неї повідступалися, таке вам колесо зробили, мов від зараженої тиснуться, а вона нічого, мов і не бачить. Так усю хвалу Божу й вистояла. Та не всю, бо скоро „Достойно“ проспівали,
69
