Жандарм. Не можу, братчику, їй-богу не можу. Служба моя така, що все попри вашу хату моя дорога йде. А при тім, серденько моє, ще одна річ припутана.
Микола. Яка?
Жандарм. Хоч то ніби урядова тайна, але що вже робити, скажу тобі. Але, насамперед, випиймо! Най усе зле минає! Наливає, п'ють. Так ось яка річ, небоже. Тебе ніби то пустили з криміналу…
Микола схапується. Ніби то? Як то ніби то?
Жандарм. Ну, ну, ти бо зараз усе так береш на правду, мов би ти справді почувався до вини! Е, Миколо! Аджеж ти сам почуваєш себе невинним, правда? З притиском. Власне сумління каже тобі, що ти невинний? Правда? Глядить йому просто в очі.
Микола змішаний, крикливо. Богом небесним свідчуся, що правда!
Жандарм насмішливо. Ну, ну, Миколо! Так не говори! Особливо перед шандарем з такими словами не вихапуйся. Бо між нами, шандарями, брате, така думка, що як на кого підозріння паде, а він починає Бога на свідка кликати, то значить, що в нього сумління не зовсім чисте. Щось там у нього негарно.
Микола переляканий. Так… значить… ти думаєш, що я…?
Жандарм сміється і клепле його по плечах. Ха-ха-ха! Дитина ти, Миколо, ось що я думаю! Ледачим тебе застрашити можна. Не бійся! Не такий чорт страшний, як його малюють. Те, що тобі тепер видається таким страшним, також не таке. До всього чоловік привикне!
Микола. Ти це про що закидаєш? Якось не зовсім я розумію тебе.
65
