ганьба; смерть, то смерть. З ним мені нічого не страшно. А ти роби, що знаєш.
Микола хапається руками за голову. Господи, Господи, вона зовсім одуріла! Говорить мов у гарячці. Це він, проклятий, дав їй якісь чари, якесь дання, він її з розуму звів, щоб насміятися наді мною! Ходить по хаті з виразом важкого болю. Анна мотає далі.
Жандарм входить. Слава Богу! Здоров був, Миколо!
Микола понуро. Здоров був, Михайле!
Жандарм сміючись, б'є його долонею по плечі. А, прецінь хоч раз ти заговорив до мене, як до старого знайомого.
Микола. Ліпше б нам було не знатися ніколи.
Жандарм. Чому? Тьфу, Миколо, як ти насовився! Немов би я тобі батька зарізав.
Микола. Ти мені ще гірше зробив.
Жандарм. Ет, іди, не плети дурниці! От ліпше сідай тут! Садить його силоміць кінець стола, кладе карабін і шапку на другім кінці стола а відтак виймає з торби пляшку горілки. Ади, з цією ворожкою ми порадимось, як у світі жити. Анно, ану но найди там який наперсток! Анна встає і ставить на стіл чарку, хліб і сир.
Микола. Спасибі тобі, я не п'ю.
Жандарм. Як то не п'єш? Що це ти видумуєш, Миколо? Нині тиждень пив, а тепер не п'єш! Ну, це ти пусте видумав! Наливає. На твоє здоров'я, Миколо! П'є. А!.. Бачиш, я сам п'ю. Наливає. На, випий! І не журися! Вдар лихом об землю! Нехай Мошкова кобила журиться, що велику голову має.
63
