Микола. Спасибі, спасибі тобі, що хоч ти за неї дбав. Чув я там у тім пеклі, чув, як ти її дозирав. Спасибі! Кланяється. Ну, Анно, а ти що так стала, мов осуджена? Чому не вітаєшся зі мною?
Анна. Будемо ще мати час вітатися. Що тут, перед усіми людьми?
Микола. Правда, правда. Це домашнє діло, ніщо його перед людьми показувати. Ну, так ходімо додому. В ласці Божій оставайтеся, добрі люди!Кланяється й пускається йти. Анна за ним.
Жандарм. Миколо, гов! А постій но!
Микола озирається. А чого тобі?
Жандарм. Ба, а мене не кличеш до себе? Адже ж нині празничний день, треба його якось обілляти. Го, го, не думай, що це тобі так увійдеться!
Микола заклопотаний. Що ж, коли твоя ласка… А я, правду кажучи, не думав…
Жандарм. Де ти в своїм життю коли що думав! Усе другі за тебе думали. Так чекай же, не знаєш ти чести, то я тебе погощу. Гей, жиде!
Шльома вибігає з порожніми шклянками. Чого вам потрібно?
Жандарм. Пляшку горілки, вишняку, що́ там ще маєш доброго, пакуй у кошик, а зараз! Плачу готовими.
Шльома. Ни, ни, чи я від пана постенфірера домагаюся? А куди того відіслати?
Жандарм. До Миколи. А живо!
Шльома. Добре, добре! Відходить до корчми.
Жандарм махає шапкою. Ну, люди, бувайте здорові! Відходить.
Настя воркоче за ним. На зломану голову!
57
