Настя відвертається від неї плечима до першої жінки. А знаєте, там один чоловік із Непитова сидів із ним в одній казні, а тепер вийшов. То розповідав моєму чоловікові. Переказував, каже, з вашого села Задорожній. „Просіть там мою жінку, аби мене хоч раз відвідала. Нехай мені який крейцар передасть, чисту сорочку принесе. Та й нехай мені адвоката найме“.
Анна відходить на вулицю й щезає.
Перша жінка. Огидниця!
Друга жінка. Погане зілля!
Настя. Без серця вона! І відразу це було видно. Адже як його брали, то аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чесній жінці годиться! Де там!
Перша жінка. Цікава я, за ким вона тут шукала?
Настя. Та за ним, за ним! За своїм шандарем.
Перша жінка. Ба, а він хіба тут є?
Настя. Нині я виділа його в церкві. Видно, що є.
Друга жінка. Та й мені здається, що я його бачила, як ішов до війта.
Настя. Вона певно ждала на нього в хаті, а не можучи діждатися, пішла за ним по селі шукати.
Друга жінка. Ну, цього би вже було забагато. Хіба би весь стид загубила.
Настя. А ви думаєте, що не загубила? Ану, побачите! Вона тут іще з ним і танцювати буде.
Жінки. Тьфу! Пек осина!
47
