Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/47

Настя. Вона здавна з ним любилася, ще дівкою бувши. Він з того села, що й вона. А її брати силою видали за Миколу.

Жінки. Ну, це ми знаємо. Але з шандарем!..

Настя. Він у неї два рази щотижня ніч ночує. Смерком приходить, удосвіта відходить. Він, бачите, ніби то за Миколиними спільниками пошукує. Мойому чоловікові сам так казав, а якже!

Жінки. Господи!

ЯВА IV

Анна, жінки й Настя

Під час тієї розмови сцена звільна заповняється парубками й дівчатами. Вони стоять купками, гуторять, сміються. Старші жінки й чоловіки одні проходять вулицею, другі заходять у корчму або виходять із неї

Анна входить одягнена по недільному, оглядається боязно й наближується до сидячих жінок. Слава Ісусу Христу.

Перша жінка холодно. Слава навіки!

Анна. А не було тут?.. Уриває й озирається.

Друга жінка. Ви за своїм чоловіком озираєтеся? Ні, не було його тут.

Анна обертається до неї залякана. За чоловіком? Ні, я не за чоловіком.

Настя з ущипливим докором. А ми тут власне про нього згадували, кумо Анно, чуєте? Кажуть, що він дуже слабий.

Анна мов непритомно. Слабий? Я не чула. А що йому таке?

Настя так само. Та вішати його мають.

Анна стрепенулася, а далі бачучи, що Настя кпить з неї, відповідає також ущипливо. Вішати? Га, це така слабість, що я йому на неї не пораджу. Як завинив, то нехай покутує.

 

46